Сьогодні над Кислицею плакало небо. Важкі дощові хмари затягнули обрій, а рясний дощ невпинно падав на землю, ніби сама природа сумувала разом із людьми.
У скорботі та невимовному болю Саф’янівська громада провела в останню земну дорогу свого Захисника — матроса Сергія Володимировича Павлова, жителя села Кислиця.
Йому було лише 29 років. Молодий, сильний, сповнений мрій та надій, він любив життя, будував плани на майбутнє, вірив у перемогу та мирне завтра. Але війна безжально перекреслює долі, забираючи тих, хто стає живим щитом між ворогом і рідною землею.
Сергій проходив службу на посаді моториста-електрика десантного катера ланки десантних катерів. Відданий військовій присязі, мужній і незламний, він до останнього виконував свій обов’язок перед Україною.
25 травня 2026 року під час виконання обов’язків військової служби, пов’язаних із захистом Батьківщини, у порту Південний Одеської області обірвалося його молоде життя. Обірвалося так рано, залишивши після себе невимовний біль, сльози та порожнечу, яку неможливо заповнити.
Зустрічати Героя вийшли десятки людей. Схиливши голови, зі сльозами на очах та квітами в руках вони віддавали останню шану своєму землякові. У тиші, яку порушував лише шум дощу, Кислиця зустрічала свого Захисника востаннє.
Траурна процесія провела Сергія до рідної домівки. Саме сюди він повернувся після останнього бою — не живим, як чекали його рідні, а на щиті. Тут відбувся чин відспівування та прощання з воїном.
Розділити гіркоту непоправної втрати прийшли рідні та близькі, друзі, побратими, односельчани, керівництво Саф’янівської сільської ради та Кислицького старостинського округу, старости населених пунктів громади. У спільній молитві кожен дякував Герою за його жертовність, за мужність, за можливість жити під мирним небом, яке сьогодні плакало разом із людьми.
Особливо боляче було дивитися на материнські очі, сповнені сліз, на рідних, чиї серця розривалися від горя. Адже немає страшніших слів, ніж звістка про загибель сина, онука чи друга. Немає слів, які могли б загоїти цю рану.
Поховали Сергія Павлова на кладовищі з військовими почестями. Над його могилою замайорів синьо-жовтий прапор — символ держави, за яку він віддав найдорожче. Лунали слова вдячності, молитви та останні прощання, а дощ продовжував тихо падати на землю, ніби проводжаючи Героя у вічність.
Сьогодні Сергій став частиною небесного війська. Він назавжди залишиться у пам’яті рідних, побратимів, друзів та всієї громади як щира, добра, світла людина, яка понад усе любила свою землю і свій народ.
І поки битимуться наші серця, поки над Кислицею сходить сонце і достигають хліба на полях, житиме пам’ять про нього. Пам’ять про юнака, який мав попереду ціле життя, але віддав його за майбутнє своєї країни.
Світла пам’ять Герою.
Вічна слава Захиснику України.
Герої не вмирають.
Фото: https://www.facebook.com/share/18wpL72LDW/?mibextid=wwXIfr
