Сьогодні, 12 січня, Саф’янівська громада пережила ще один болісний день, що назавжди залишиться чорною сторінкою в її історії. До рідного села Вишневе повернувся на щиті мужній Захисник України Віталій Васильович Попа. Повернувся не так, як мріяв — не з перемогою в руках, а з вічною тишею, за яку заплатив власним життям…

Віталій Васильович народився 4 червня 1992 року, був молодшою дитиною в багатодітній родині. Навчався у Першотравневському закладі загальної середньої освіти, нині – Вишневському ЗЗСО. Після школи опанував професію електрогазозварника, працював на Ізмаїльському судноремонтному заводі. Його знали як спокійну, працьовиту, щиру людину, яка не шукала легких шляхів і завжди тримала слово.

Він мав мрії, плани, просте людське щастя. Але війна безжально обірвала мирний шлях. З початком повномасштабного вторгнення росії Віталій без вагань став на захист України. Служив у складі 17-ї прикордонної застави, згодом — 15-го прикордонного загону «Сталевий кордон». Брав участь у бойових діях, обороняв Вовчанськ, мужньо виконував складні та відповідальні завдання. Старший солдат, інспектор прикордонної служби першої категорії, старший радіоцентру, телеграфіст групи управління вогнем — він ніс службу там, де було найважче. За відданість і хоробрість був відзначений державними та відомчими нагородами, мав статус ветерана війни.

25 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання у ході штурмових дій на території Курської області зв’язок із Віталієм обірвався. 468 днів він значився зниклим безвісти. 468 днів очікування, молитви, надії, що стискала серце. Родина вірила до останнього… Та війна забрала ще одне життя, залишивши після себе невимовний біль.

Зустрічали Героя живими коридором при в’їзді до рідного села. Рідні, друзі, побратими, односельці, керівництво Саф’янівської сільської ради та Вишневського старостинського округу ставали навколішки, схиляли голови, тримали державні прапори й квіти. У цій мовчазній шані було більше слів, ніж у будь-яких промовах. Дорога додому стала дорогою болю, вдячності й сліз — дорогою пам’яті, яку ніколи не стерти.

Біля рідної домівки, де минуло його дитинство, де колись жевріла надія на щасливе мирне життя, відбулося прощання. Тут час ніби зупинився. Сльози рідних, тремтіння голосів, важка тиша — все говорило про втрату, яку неможливо прийняти й неможливо забути. Далі шлях Героя проліг до церкви, де за його душу лунали молитви.

Поховали Захисника на кладовищі — там він навіки спочив у рідній землі, за яку боровся до останнього подиху.

У Віталія залишилися мати, сестра, брати, які й нині зі зброєю в руках захищають Україну, племінники та племінниці, для яких він назавжди залишиться прикладом честі, мужності та любові до Батьківщини.

Саф’янівська громада схиляє голови в глибокій скорботі. Віталій Попа завжди житиме у наших серцях.

Вічна слава Герою. Світла і незгасна пам’ять.

Фото: https://www.facebook.com/share/p/1AkoDPM4Xv/?mibextid=wwXIfr